шерхіт
ШЕ́РХІТ, хоту, ч. Глухий звук, шум від тертя чогось об що-небудь; шурхіт.
На березі лише шерхіт хвиль, і страшно глянути на шаланду, як людина — самотня вона серед водяних гір (Ю. Янов., II, 1958, 189);
Незабаром і справді до них долинуло хропіння коней, шерхіт полоззя на снігу, вйокання (Сміл., Кри∆ а, 1954, 60);
Йому ввижався якийсь шерхіт, наче хто підкрадався — тихо, обережно (Донч., Шахта.., 1949, 102);
Левко прислухається до шерхоту дерев (Стельмах, І, 1962, 536);
Найменший шерхіт, луск гіллячки, шум пташиного крила, цокання копит — все резонувалось тут надзвичайно лунко, чисто, повноголосо (Гончар, III, 1959, 91).
Словник української мови (СУМ-11)