шерхіт
ШЕ́РХІТ, хоту, ч.
Глухий звук, шум від тертя чогось об що-небудь; шурхіт.
На березі лише шерхіт хвиль, і страшно глянути на шаланду, як людина – самотня вона серед водяних гір (Ю. Яновський);
Незабаром і справді до них долинуло хропіння коней, шерхіт полоззя на снігу, вйокання (Л. Смілянський);
Йому ввижався якийсь шерхіт, наче хто підкрадався – тихо, обережно (О. Донченко);
Левко прислухається до шерхоту дерев (М. Стельмах);
Найменший шерхіт, луск гіллячки, шум пташиного крила, цокання копит – все резонувалось тут надзвичайно лунко, чисто, повноголосо (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)