шершавий
ШЕРША́ВИЙ, а, е.
Який має нерівну, шкарубку поверхню; шорсткий.
Настя слухала, притулившись до шершавого стовбура яблуні (М. Коцюбинський);
Листа написано на шістнадцяти сторінках жовтого шершавого паперу (Ю. Яновський);
Під ногами співуче подзвонюють молоді крижинки, потріскує шершавий сніг (М. Стельмах);
Під шершавим листям у вусатій кожурі, мов у гніздечку, жовтіють горіхи (А. Шиян);
// Який згрубів, потріскався від тривалої роботи, спеки, холоду, води і т. ін. (про шкіру та частини тіла).
Роман Блаженко обійняв лоша за шию і притулився шершавою щокою до його атласної мордочки (О. Гончар);
// Твердий, грубий, колючий на дотик, який подразнює шкіру при дотику.
Розтираючи шершавим рушником потилицю, він весело й шумливо привітав стареньку Макарівну, що вносила у кімнату молоко і хліб (Н. Рибак);
В Давида є рідня у селі, але не така, щоб і вночі можна було до когось постукати у віконце, погомоніти, пожалітись або просто заснути на шершавому свіжому рядні, прикрившись якоюсь кожушанкою чи свитиною (М. Стельмах);
Закурений, в окулярах від пилу, він рвучко пхає в зуби ненажерливої машини шершаву колючу пшеницю (О. Донченко);
// Цупкий, колючий (про волосся, шерсть і т. ін.).
Рука його злегенька посунулась по закутаному тілі, намацала лікоть, плече... і раптом наткнулась на шершаву колючу бороду (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)