шипучий
ШИПУ́ЧИЙ, а, е. Який шипить.
Наймичка принесла шипучий самовар і поставила на столі (Н.-Лев., І, 1956, 381);
Микола підпалив шнур. Холодний шипучий вогник поповз до динаміту (Ткач, Плем’я.., 1961, 240);
// Який, виділяючи вуглекислий газ, піниться і видає шипіння (про напій).
Ми пили шипуче вино, поздоровляли один одного (Коцюб., III, 1956, 418);
Тут єсть натуральна залізна шипуча вода (Л. Укр., V, 1956, 359);
Хтось із нас мерщій натиснув важільчик сифона, пустив шипучий струмінь газованої води в склянку (Речм., Твій побратим, 1962, 164).
Словник української мови (СУМ-11)