шкуратяний
ШКУРАТЯ́НИЙ, а, е, розм. Прикм. до шкура́т.
Два здоровенних чорних пацюки (а по-галицькому — щури) вскочили вночі до кабінету, почувши, що пахне чимсь шкуратяним (Сам., II, 1958, 292);
Великого сміху наробила його довжелезна, завдовжки з аршин шапка, вся із шкуратяних шматків різної масті: білої, сивої, чорної, рудої, червоної… (Минуле укр. театру, 1953, 22);
// Вигот. з шкури (у 2 знач.).
Книжки були.. в шкуратяній оправі (Н.-Лев., V, 1966, 381);
Шкуратяний фартух, що ковалі На ноги напинають проти іскор, Каве узяв та й почепив на спис, І зараз бучу збив по всім базарі (Крим., Вибр., 1965, 173);
В дверях стояла низенька особа, вся зіщулена, її нахиляла додолу пузата шкуратяна потерта тека (Досв., Вибр., 1959, 252).
Словник української мови (СУМ-11)