шмагонути
ШМАГОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр., перех. і неперех. Підсил. до шмагну́ти.
— Озирнувся — нема нікого, тихо; от я і почав рубать: цюк раз, цюк удруге, заміривсь утрете, а мене як шмагоне щось лозиною (Стор., І, 1957, 211);
Тьотя Груша шмагонула спересердя коня і порівнялась з вершниками (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 225);
В словах дівчини вловив [дід Влас] той самий найпекучіший докір, котрим його допіру шмагонув і старий Ярош (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 48).
Словник української мови (СУМ-11)