шморгати
ШМО́РГАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. неперех., у сполуч. із сл. ніс. З шумом утягувати носом повітря.
Начальник стояв ззаду, морщився, кривився, шморгав носом, затуляючись хусточкою (Вас., І, 1959, 204);
На лавах починають шморгати носами, кашляти (Кач., II, 1958, 90).
2. перех. Обчищати щось (перев. стебла рослини від листя), смикаючи рукою.
3. перех. і неперех. Ударяти, бити по кому-, чому-небудь (про щось еластичне, гнучке).
Галуззя грушки шморгало у вікна, а шибки дзеленькотіли. (Стеф., І, 1949, 87);
// Розтинати простір яскравим спалахом, світлом (про блискавку, промінь і т. ін.).
4. неперех., чим. Просовувати що-небудь крізь щось;
// Провалюватися кудись ногами; шурхати;
// Пересмикувати, сіпати (плечима).
Словник української мови (СУМ-11)