шпарити
ШПА́РИТИ, рю, риш, док., розм.
1. перех. Обливати окропом; обпарювати.
На кухні щось сікли сікачем, щось терли в макітрі, щось шпарили окропом (Смолич, Ми разом.., 1950, 261).
2. перех. і неперех., перен. Виконувати які-небудь дії з особливою силою, енергією, азартом і т. ін.
[Гайдай:] Одні — боягузи, шкурники. ..А інші — просто контра… Усіх поставити в ряд отут і шпарить, шпарить з кулемета, аж поки чистим стане борт (Корн., І, 1955, 47);
У сусідній кімнаті шпарив джаз-банд (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 373);
Минув день, другий. А дощ періщить!.. А дощ шпарить, аж бульки схоплюються (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 19);
// Бити, лупцювати кого-, що-небудь.
— Гамселити [панів],— підказав Покиван.— Товкмачити, — підказали з юрби. — Хворостити! Хвоїти! Шпарити! (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 368);
// Швидко йти, бігти і т. ін.
Дуже зранку, на світанку, Шпарить котик на рибалку (Стельмах, Живі огні, 1954, 50);
Страшні видива ввижалися уві сні. Отець Іоанн женеться за мною з довгою дрючиною. Біжу, скільки духу.. А батюшка, піднявши фалди, шпарить навздогін (Ковінька, Кутя.., 1960, 31);
// Читати, говорити і т. ін. не зупиняючись, без упину.
Вийде хлопець, в груди вдарить (В цих ділах не новичок!) І по писаному шпарить. Мов справжнісінький дячок (С. Ол., Вибр., 1959, 272);
А ти схвально завчив усі скарги.. Як по писаному шпариш (Ле, Україна, 1940, 10);
Я міркував собі тихенько. Рінке також примовк. .Зате Сміт не вгавав: він далі шпарив нам свій список рекордів (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 223).
Словник української мови (СУМ-11)