шпарити
ШПА́РИТИ, рю, риш, док., розм.
1. що, чим і без дод. Обливати окропом; обпарювати.
На кухні щось сікли сікачем, щось терли в макітрі, щось шпарили окропом (Ю. Смолич).
2. кого, чим, перен. Виконувати які-небудь дії з особливою силою, енергією, азартом і т. ін.
[Гайдай:] Одні – боягузи, шкурники. .. А інші – просто контра... Усіх поставити в ряд отут і шпарить, шпарить з кулемета, аж поки чистим стане борт (О. Корнійчук);
У сусідній кімнаті шпарив джаз-банд (В. Гжицький);
Минув день, другий. А дощ періщить!.. А дощ шпарить, аж бульки схоплюються (Є. Кравченко);
// Бити, лупцювати кого-, що-небудь.
– Гамселити [панів], – підказав Покиван. – Товкмачити, – підказали з юрби. – Хворостити! Хвоїти! Шпарити! (О. Ільченко);
// Швидко йти, бігти і т. ін.
Дуже зранку, на світанку, Шпарить котик на рибалку (М. Стельмах);
Страшні видива ввижалися уві сні. Отець Іоанн женеться за мною з довгою дрючиною. Біжу, скільки духу .. А батюшка, піднявши фалди, шпарить навздогін (О. Ковінька);
// Читати, говорити і т. ін. не зупиняючись, без упину.
Вийде хлопець, в груди вдарить (В цих ділах не новичок!) І по писаному шпарить, Мов справжнісінький дячок (С. Олійник);
А ти схвально завчив усі скарги .. Як по писаному шпариш (Іван Ле);
Я міркував собі тихенько. Рінке також примовк .. Зате Сміт не вгавав: він далі шпарив нам свій список рекордів (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)