шпацирувати
ШПАЦИРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм. Те саме, що прогу́люватися.
Вибрались ми, з нею на третю палубу (на першій та другій тим, що їхали в трюмі, не вільно було шпацирувати) (Мур., Бук. повість, 1959, 50);
Озирнувшись, помітив [Лужинський] ще одного гуляючого, який шпацирував за ним по тому ж приморському бульвару (Ле, Клен. лист, 1960, 183);
// Крокувати, марширувати.
[Стась:] Що б сказав пан, коли б побачив двір пана Яницького. Отам правдива фортеція.. Не тільки по ночах — удень шпацирують караули безперестанку (Вас., III, 1960, 198).
Словник української мови (СУМ-11)