шпеник
ШПЕ́НИК, а, ч. Невеликий шип, стержень або тільки його кінець.
Зовні на дзвіниці був ще сонячний годинник. У ясний день тінь від шпеника ходила по колу й.. показувала години (Папч, Гомоп. Україна, 1954, 146);
Кожна ягода була, як шапочка, одягнена на білий шпеник (Донч., V, 1957, 88);
Антон нахилив голову і мідним шпеником колупався в люльці (Чорн., Потік.., 1956, 106);
// Стержень у пряжці, який при застібанні входить в отвори ременя, пояса.
Словник української мови (СУМ-11)