шугнути
ШУГНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Однокр. до шуга́ти 1-7.
Налетять горобці та й, сварливо цвірчучи, угору шугнуть з пустого городу (Вовчок, І, 1955, 169);
З гвал-том знялася стайка крижнів, з виском шугнули кулики (Горд., Дівчина.., 1954, 189);
Щораз, як небо запала, Постеляться тумани, Шугне блискавиці стріла, Збу-шують океани (Граб., І, 1959, 411);
Ракета шугнула,— Як тільки шугає ракета,— Пронизливим гулом Звістила про себе планету (Гірник, Стартують.., 1963, 30);
Було видно, як міни, мов чорні риби, зробивши в блакиті найкрутішу траєкторію, шугнули в саму гущу німців (Гончар, III, 1959, 117);
По Яругах ще з самого ранку шугнула звістка, що повернувся з війська молодий Шугаєнко та привіз собі й жінку (Коп., Лейтенанти, 1947, 185);
Світло спалахнуло, і гамір, який от-от вже мав знову шугнути аж під стелю, так і не шугнув (Смолич, Мир.., 1958, 260);
Чоловік метнувся на стерню, а біля нього шугнув молодий заєць, підкидаючи задні ноги (Стельмах, II, 1962, 298);
— Тс-с… Щось ніби в пшениці шугнуло, Володимире Михайловичу (Цюпа, Назустріч.., 1958, 362);
Беркут шугнув униз, потім круто здійнявся вгору і полинув у безмежний степ (Хор., Ковила, 1960, 4);
Кліть смикнулася з тяжким грюком, на якусь мить зависла і, немов падаючи, шугнула донизу (Хор., Місто.., 1962, 7);
Світлі іскряні потоки звільненої води шугнули на нижній б’єф (Собко, Шлях.., 1948, 131);
Донизу, в яр! Земля шугнула І глухо гупнула на дні (Бажан, 1,1946, 150);
Василь зробив був уже два кроки, щоб шугнути в гущавину зелених левад, але раптом застиг: стояв як укопаний (Кос., Новели, 1962, 188);
— Хло-о-пці-і… їде! — розітнулось з-за купки дерев на горбку. Дітвора, як горобці, враз шугнула до класу (Дн. Чайка, Тв., 1960, 100);
— Пора! Риба не буде чекати, поки ти зберешся і виїдеш з сітями, вона може й в інші місця шугнути! (Чаб., Балкан. весна, 1960, 69);
А пані як гляне на його,— аж іскри із очей скакнули, на лиці міниться. Люди до неї — щоб то її по-своєму вітати; а вона вихопила в когось із рук свічку та в двері — стриб! Люди так і шугнули од тих дверей (Вовчок, І, 1955, 120);
Вітер шугнув убік, зігнав з дороги стовпчик пилюки (Жур., Вечір.., 1958, 150);
Міцно на дубі тримається мідь, Та сухозлітка вже падав з клена, І відчувається: між верховіть Скоро шугне завірюха шалена (Дмит., Київські кручі, 1962, 176);
Ось ранок… Ось зразу шугнуло світом, наче хто торкнув головешку, що, догоряючи, тліла — і сизе полум’я віхтем знялося вгору серед червоного жару (Мирний, IV, 1955, 307);
Прорвавшись крізь обшир, пожежа шугнула, Мов сполох раптовий багрових комет (Бажан, Вибр., 1940, 128);
У п’яному сні йому щось верзлося, але помалу туман шугнув, розтанув (Коцюб., II, 1955, 198);
В хату шугнув густий дух матіоли і тургуна (Донч., Дочка, 1950, 98);
Кров шугнула їй у скроні, обпалила обличчя (Панч, II, 1956, 501);
Говорила ж вона голосно! До того раз у раз оглядалася, придивлялася — то порошинку спахне, то скатерку осмикне, то крикне з вікна на качок або шугне горобців (Вовчок, VI, 1956, 245);
Старий шугнув рукою в кишеню, машинально витяг недокурену сигарету (Перв., Материн.. хліб, 1960, 79);
Вершник шугнув рукою не до боку, де мала б висіти шабля у всякого подорожнього, а в… пазуху (Ле, Україна, 1940, 278);
«Ось зараз!.. ось зараз!..» — щось кричало в Дорі і опекло, а його ноги самі зігнулись і шугнули в провалля, обсипаючи глину… (Коцюб., II, 1955, 379);
// безос.
— Цю знаєте? — І на всю школу несподівано шугнуло: — Де ти бродиш, моя доля… (Вас., Талант, 1955, 9);
// кого, що, розм. Зіпхнути, скинути з чого-небудь.
[Другий (нелюбо зиркав на монумент):] Не знаю, чого вони панькаються з ним — на мене, то я б шугнув його з гори, тільки загув би… (Вас., III, 1960, 267).
Словник української мови (СУМ-11)