шугнути

шугну́ти

-ну, -неш, док.

Однокр. до шугати 1-7).

|| безос.

|| кого, що, розм. Зіпхнути, скинути з чого-небудь.

Значення в інших словниках

1. шугнути — див. виганяти  Словник синонімів Вусика
2. шугнути — ШУГНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Однокр. до шуга́ти 1–7. Налетять горобці та й, сварливо цвірчучи, угору шугнуть з пустого городу (Марко Вовчок); З ґвалтом знялася стайка крижнів, з виском шугнули кулики (К.  Словник української мови у 20 томах
3. шугнути — шугну́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
4. шугнути — ВІ́ЯТИ (про повітря — рухатися), ПОВІВА́ТИ, ДУ́ТИ, ПОДУВА́ТИ, ПОДИХА́ТИ, ПОДИ́ХУВАТИ, ДИ́ХАТИ, ПРОВІВА́ТИ, ПРОВІ́ЮВАТИ, ПРОДУВА́ТИ, ПРОДИМА́ТИ, ДМУ́ХАТИ, ЗАВІВА́ТИ, ЗАДУВА́ТИ, ЗАДИМА́ТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПОТЯГА́ТИ (ПОТЯ́ГУВАТИ), ВІ́ЯТИСЯ рідше...  Словник синонімів української мови
5. шугнути — ШУГНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Однокр. до шуга́ти 1-7. Налетять горобці та й, сварливо цвірчучи, угору шугнуть з пустого городу (Вовчок, І, 1955, 169); З гвал-том знялася стайка крижнів, з виском шугнули кулики (Горд., Дівчина..  Словник української мови в 11 томах
6. шугнути — Шугну́ти, -гну́, -не́ш гл. 1) Полетѣть съ шумомъ; переносно: быстро двинуться, броситься. Вони, мов те вороння, так і шугнули на ростіч. Канев. у. Устала з труни та як шугне по церкві. Рудч. Ск. II. 31. Люде так і шугнули од тих дверей. МВ. (О. 1862. III.  Словник української мови Грінченка