шула
ШУ́ЛА, и, ж., діал. Стовп (у 1 знач.).
Півсела вийшло на роботу ще вдосвіта, а коли за шпилем виринуло сонце — наше добре снідання — у землю закопували шули… (Кос., Новели, 1962, 35);
«Мабуть, володар Богданівки не дуже гарний господар,— подумала Огієвська, очі якої помічали кожну дрібничку.— І ворота ледве тримаються на трухлявих шулах» (Кочура, Зол. грамота, 1960, 540);
*Образно. Нехай минуло років сто, коли її [епоху] зіпнули, 1 вже того немає, хто у ній поставив шули (Швець, Неспок. літо, 1959, 130).
Словник української мови (СУМ-11)