шурнути
ШУРНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., діал.
1. Однокр. до шу́ркатп.
Ввійшла мати до хати, змерзла, а доня посоромилась і привітати її щирим, теплим словом, тільки тицьнула та шурнула ногою назад себе; і то для годиться (Свидн., Люборацькі, 1955, 62).
2. Шаркнути.
Як тільки ніж шурнув по волоссю й до ніг Соломіїних впало перше пасмо кіс, вона почула якийсь біль у грудях (Коцюб., І, 1955, 344).
3. перен. Метнутися, кинутися бігти.
Неборака Лис шарпнувся щосили і, лишивши хвіст у Гривкових зубах, шурнув щодуху (Фр., IV, 1950, 90);
// Утекти.
Северин обігнав Тадика, відкрив перед ним хвіртку: — Ви, пане староста, не поспішайте, тут я буду командувати. Старі порахунки. Звичайно, хазяїн шурнув на схід, а сімеєчка в цілості, так що ми її зараз помацаємо… (Тют., Вир, 1964, 421);
// Шмигнути, прослизнути.
Хапаючись, невмиваний, одягнувся [Антосьо], забрав записки та й шурнув до класа [класу] (Свидн., Люборацькі, 1955, 176);
Миколай шурнув у лози, але скоро вернув, біжучи (Хотк., II, 1966, 397);
// Провалитися.
Бавилися дітлахи, сковзалися, і шурнув один з них у розводдя, бо була відлига (Хижняк, Тамара, 1959, 7).
Словник української мови (СУМ-11)