шурувати
ШУРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. перех. і без додатка, спец. Перемішувати в топці паливо.
[Юнга:] Я скоро буду кочегаром, вже шурував топку, от побачите (Корн., І, 1955, 44);
Кочегар Ваня став шурувати в топці (Донч., VI, 1957, 170);
// Взагалі перемішувати, перевертати, ворушити що-небудь.
2. перех. і без додатка, розм. Старанно, ретельно чистити, мити, скребти що-небудь.
Якось надвечір шурували ми з Устею підлогу в шостому корпусі. Аж заходить сам директор (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 106);
П’ятнадцять хвилин митиме Гальванеску руки і шуруватиме їх щіткою. Після того він почне операцію… (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 240);
Велика бочка з лугом, таким міцним, що від нього на пальцях злазила шкіра, нагадувала, що весь отой крам треба мити, шурувати, сушити і — знов укладати на давнє місце (Вільде, Сестри.., 1958, 456);
*Образно. Кілька дівчат вийшло на берег моря, слухають, як хвиля шурує пісок (Скл., Орл. крила, 1948, 54).
3. неперех., перен., фам. Розвивати енергійну діяльність, діяти завзято, з азартом.
— Не турбуйтесь, Корнію Кириловичу.— Та знаю, попереджувати тебе марно. Але зрозумій — у мене теж справи. Початок я тобі зробив, а тепер шуруй сам (Збан., Малин, дзвін, 1958, 65);
// Швидко, енергійно йти куди-небудь (з дієсловом, перев. у наказовому способі).
Не встиг скинути комбінезона, як його покликали: — Студент, шуруй до механіка! (Зар., На.. світі, 1967, 5);
— На ось,— сказав [Мусій],— десять марок і біжи в місто. Купи цілу пачку паперу та все, що тобі треба. Шуруй! (Козл., Ю. Крук, 1957, 372).
Словник української мови (СУМ-11)