юнацтво
ЮНА́ЦТВО, а, с.
1. Молодий вік; період життя, коли людина буває юною; юність.
Юнацтво моє проходило щасливо, і мені здавалося, що ніяких труднощів на моєму життьовому шляху не буде (Ю. Янов., II, 1954, 17);
Тільки очі я закрию, Дні юнацтва я згадаю (Нагн., Слово.., 1954, 72).
2. збірн. Молоді люди обох статей; юнаки.
З різних кінців, з різних сторін назліталося юнацтво набиратися розуму, слухати правди-слова… (Мирний, І, 1954, 347).
3. перен. Сміливість, хоробрість, завзяття; молодецтво.
— Покиньте ж се дурне юнацтво І розійдіться по домах (Котл., І, 1952, 185);
— А добрий юнак, о, добрий! Один хіба Кирило Тур йому в юнацтві рівня (П. Куліш, Вибр., 1969, 89).
Словник української мови (СУМ-11)