юрма
Ю́РМА́, ю́рми́, ж. Те саме, що юрба́ 1.
Коло самої шахти зібралася вже чимала юрма (Гр., І, 1963, 380);
З усіх кінців міста юрми людей ідуть, щоб віддати йому [Тесленкові] останню свою шану та висловити співчуття його рідним (Головко, II, 1957, 628);
Раптом почув [Андрій] музику, веселий гамір молоді. Назустріч ішла юрма святково одягнених хлопців та дівчат з музиками попереду (Минко, Вибр., 1952, 303);
Се було щось дике, оті опунції, незрозуміле, безладне, налякана юрма колючого листя (Коцюб., II, 1955, 293);
Юрмою вискакують панни, шпурляють услід гостям груддя, паліччя, сиплють піском (Вас., III, 1960, 493);
*Образно. Море стогне, море грає. Там і стогін, там і сміх… І невпинно викликає Юрми дум моїх гірких (Черн., Поезії, 1959, 226).
Словник української мови (СУМ-11)