явно
Я́ВНО. Присл. до я́вний.
Часто бачиш, що грішить хтось явно, Та не знаєш, чи він потаємно Вдесятеро більш добра не робить (Фр., XI, 1952, 324);
Нотка обиди явно звучала в голосі (Головко, II, 1957, 446);
Оце дівчисько з мінливими очима і ніжно підведеним підборіддям явно глузує з нього і ні крапельки не бентежиться цим (Стельмах, І, 1962, 342);
Глянувши на рахунок, Ничипір Сніп зрозумів, що тих грошей, які в нього є, явно малувато (Зар., На.. світі, 1967, 28).
Словник української мови (СУМ-11)