яловий
Я́ЛОВИЙ, а, е.
1. Який не дає приплоду (про самиць сільськогосподарських тварин).
Щастя, як горох з мішка, так і сиплеться на нашого Павлуся, і урожай у його луччий [кращий], як у других, і корів нема ялових (Стор., І, 1957, 58);
// перен., розм. Який не має дітей (про жінку).
Штефан.. мав дружину — бездітну Марію.., яку образливо прозивали яловою княгинею (Нар. тв. та етн., 4, 1968, 41);
П’ять років не мав Коваль Андрій дитини, Хима ялова ходила (Кач., II, 1958, 11).
2. розм. Неродючий (про землю).
Ялова земля не нагодує, а сама їсти просить (Укр. присл.., 1963, 246);
Ішли [люди на сход] ліниві, сірі, важкі, наче груддя. ялової землі, яка їх зродила (Коцюб., II, 1955, 98);
Краще ялову ріллю самому орати, як із буйної хопту полоти… (У. Кравч., Вибр., 1958, 395).
3. перен., розм. Пустий, безпредметний, нікому не потрібний.
Ви побоялись ризикувати.. А тепер.. непрошені приходите з своїми яловими порадами … (Вільде, Сестри.., 1958, 147);
// Те саме, що ма́рний¹ 1.
Покину човен, пхну ногою, відпекаюсь ревучих хвиль та в тебе відпічну [відпочину] в спокою, позбувшись ялових зусиль (У. Кравч., Вибр., 1958, 47).
4. Вигот. із шкіри великої рогатої худоби.
Ялові ремінці підтримували каски (Ле, В снопі.., 1960, 204).
ЯЛО́ВИЙ, а, е, діал. Ялиновий (у 1 знач.).
За селом в яловім бору Важке гудіння пронеслось (Фр., X, 1954, 314).
Словник української мови (СУМ-11)