ясновельможний
ЯСНОВЕЛЬМО́ЖНИЙ, а, е, іст. Почесно-шанобливе найменування польських панів і українських гетьманів.
Не встигла Гризельда ступити кілька ступенів до палацу, як прибіг вістовець шляхтич і крикнув: — Ясновельможна княгине! Прибув ясновельможний князь з купкою своїх жовнірів і вже в’їжджає в браму (Н.-Лев., VII, 1966, 189);
[Хмельницький:] Не поспішайте, ясновельможні посли Речі Посполитої. Послів руських я, моя старшина і козаки Січі Запорізької будемо слухати спочатку (Корн., І, 1955, 273);
// у знач. ім. ясновельмо́жний, ного, ч. Польський пан чи український гетьман.
В залі наступила перерва, і потік гостей, що випливав звідти до буфету й до сусідніх кімнат, перервав розмову двох ясновельможних (Фр., VI, 1951, 233);
Цей ясновельможний силою перетворив турбаївських козаків на своїх підданих (Гончар, Таврія, 1952, 192).
Словник української мови (СУМ-11)