Словник української мови у 20 томах

ясновельможний

ЯСНОВЕЛЬМО́ЖНИЙ, а, е, іст.

Почесно-шанобливе найменування польських достойників і українських гетьманів.

Не встигла Гризельда ступити кілька ступенів до палацу, як прибіг вістовець шляхтич і крикнув: – Ясновельможна княгине! Прибув ясновельможний князь з купкою своїх жовнірів і вже в'їжджає в браму (І. Нечуй-Левицький);

[Хмельницький:] Не поспішайте, ясновельможні посли Речі Посполитої. Послів руських я, моя старшина і козаки Січі Запорізької будемо слухати спочатку (О. Корнійчук);

// у знач. ім. ясновельмо́жний, ного, ч. Високий польський достойник або український гетьман.

В залі наступила перерва, і потік гостей, що випливав звідти до буфету й до сусідніх кімнат, перервав розмову двох ясновельможних (І. Франко);

Цей ясновельможний силою перетворив турбаївських козаків на своїх підданих (О. Гончар).

Словник української мови (СУМ-20)

Значення в інших словниках

  1. ясновельможний — ясновельмо́жний прикметник  Орфографічний словник української мови
  2. ясновельможний — -а, -е, іст. Почесно-шанобливе найменування польських панів та українських гетьманів. || у знач. ім. ясновельможний, -ного, ч.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. ясновельможний — ЯСНОВЕЛЬМО́ЖНИЙ іст. (почесношанобливе найменування польських панів, українських гетьманів і т. ін.), Я́СНИ́Й. — Великий пане, ясновельможний добродію! Слухайте, таких добрих і хороших панів ще на світі не було!...  Словник синонімів української мови
  4. ясновельможний — Ясновельмо́жний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. ясновельможний — ЯСНОВЕЛЬМО́ЖНИЙ, а, е, іст. Почесно-шанобливе найменування польських панів і українських гетьманів. Не встигла Гризельда ступити кілька ступенів до палацу, як прибіг вістовець шляхтич і крикнув: — Ясновельможна княгине!...  Словник української мови в 11 томах
  6. ясновельможний — Ясновельможний, -а, -е Свѣтлѣйшій, сіятельный. (Титулъ украинскаго гетмана). Базарі, де військо, як море червоне, перед бунчуками, бувало; горить, а ясновельможний, на воронім коні, блисне булавою, — море закипить. Шевч. 149.  Словник української мови Грінченка