ячання
ЯЧА́ННЯ, я, с. Дія за знач. яча́ти і звуки, утворювані цією дією.
З високості чутно ячання лебедів і крик диких гусей (Л. Укр., II, 1951, 205);
Лебеді на річці змахували крилами й з радісним ячанням підіймалися угору (Дмит., Розлука, 1957, 95);
*У порівн. І в хаосі розкиданих стовпів, Серед шалівок, каменю та глини, Зринає віщий і міцний порив, Мов весняне ячання лебедине (Рильський, II, 1956, 11).
Словник української мови (СУМ-11)