ізолятор
ІЗОЛЯ́ТОР, а, ч.
1. Речовина, що не проводить електричного струму; діелектрик.
Учені почали розрізняти тіла, які проводять електрику,— провідники і тіла, що не проводять електрики,— ізолятори (Нариси розв.прикл. електр.., 1957, 9);
Суху деревину використовують як ізолятор при монтуванні освітлювальних сіток, .. для стовпів електросіток тощо (Стол.-буд. справа, 1957,30).
2. Виріб для ізоляції та кріплення дроту.
Поставлять стовпи з ізоляторами, потягнуть дріт, засвітять світло по селу, проведуть під кожну стріху (Ю. Янов., Мир, 1956, 121).
3. Приміщення для тимчасової ізоляції людей із заразними хворобами тощо.
— Цей хлопчик зараз в ізоляторі. Він хворий (Донч., VI, 1957, 320);
В інтернатах, де учнів є від 50 і більше, необхідно виділяти ізолятор на 1-2 і більше учнів (Шк. гігієна, 1954, 183);
// Спеціально пристосоване приміщення для тварин із заразними хворобами.
Словник української мови (СУМ-11)