іменинниця

ІМЕНИ́ННИЦЯ, і, ж. Жін. до імени́нник.

[Горпина:] В мене швидко будуть гості, бо я в четвер іменинниця (Н.-Лев., II, 1956, 495);

І стіл довгий під червоною скатертю. І людей за ним ціла купа… Ну-ну, де ж то вона, іменинниця наша, там? (Ряб., Жайворонки, 1957, 49).

Значення в інших словниках

1. іменинниця — імени́нниця іменник жіночого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. іменинниця — -і, ж. Жін. до іменинник.  Великий тлумачний словник сучасної мови