іменинниця
ІМЕНИ́ННИЦЯ, і, ж. Жін. до імени́нник.
[Горпина:] В мене швидко будуть гості, бо я в четвер іменинниця (Н.-Лев., II, 1956, 495);
І стіл довгий під червоною скатертю. І людей за ним ціла купа… Ну-ну, де ж то вона, іменинниця наша, там? (Ряб., Жайворонки, 1957, 49).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- іменинниця — імени́нниця іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
- іменинниця — -і, ж. Жін. до іменинник. Великий тлумачний словник сучасної мови