іменинник
ІМЕНИ́ННИК, а, чол.
1. Чоловік, хлопець у день своїх іменин.
Наказував [Василь Опанасович] кланятися й здоровити іменинника (Олексій Полторацький, Дит. Гоголя, 1954, 103);
Закінчилися традиційні поздоровлення іменинника (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 23);
*У порівн. Входить Вася, причесаний, в новому галстуку.. Почуває себе гостем і розмовляє, як іменинник (Іван Микитенко, I, 1957, 405).
♦ Дивитися (ходити і т. ін.) іменинником (як іменинник) — мати радісний, щасливий вигляд.
Антон ходив по кораблю, як іменинник (Дмитро Ткач, Крута хвиля, 1956, 155).
2. перен. Про того, чиї успіхи, досягнення відзначаються.
Він почував себе іменинником, наче він сам, а не мати, одержав орден (Олесь Донченко, Вибр., 1948, 76).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- іменинник — імени́нник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- іменинник — -а, ч. 1》 Чоловік, хлопець у день своїх іменин. Дивитися (ходити і т. ін.) іменинником — мати радісний, щасливий вигляд. 2》 перен. Про того, чиї успіхи, досягнення відзначаються. Великий тлумачний словник сучасної мови
- іменинник — ІМЕНИ́ННИК (людина в день її народження), НАРО́ДЖЕНИК розм. Для згадки від своїх заводчан подарунок іменинникові піднесли: лампу настільну з підставкою у формі Тадж-Махала (О. Гончар) Словник синонімів української мови
- іменинник — Імени́нник, -ка; -нники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- іменинник — Іменинник, -ка м. Именинникъ. Шевч. (О. 1862. III. 17). Словник української мови Грінченка