індик
ІНДИ́К, а, ч.
1. Великий свійський птах родини фазанових, якого вирощують на м’ясо; самець індички; індійський півень.
— Вимети хату, внеси дрова, Посип індикам, гусям дай (Шевч., І, 1951, 84);
Кури і качки проходжувалися по подвір’ю, а надутий, вічно сердитий і булькітливий індик.. панував над усіма (Фр., III, 1950, 233);
Індики ціняться за ніжне, соковите м’ясо білого кольору. Це великі птахи. Вони, як і кури, мають міцні ноги й короткі крила (Зоол., 1957, 130);
*У порівн. А Карпо й собі надувся, мов індик (Коцюб., І, 1955, 302).
2. Страва з м’яса цього птаха.
Тут їли.. Свинячу голову до хріну І локшину на переміну, Потім з підлевою [підливою] індик (Котл., І, 1952, 72);
Обід помалу доходив до кінця, коли подали індика, гостям поналивано шампану (Фр., VII, 1951, 341).
Словник української мови (СУМ-11)