іній
І́НІЙ, і́нею, ч. Тонкий шар кристалів льоду, що утворюється осіданням водяної пари з повітря на охолоджені предмети; паморозь, наморозь.
З чорної дірки [вікна] виходила сиза пара, осідаючи на віконниці інеєм (Мирний, IV, 1955, 193);
Мороз береться, мабуть, дужче, бо вбрались в іній дерева (Забіла, У.. світ, 1960, 27);
// перен. Про сивину.
— Дарма що ото голова інеєм взялась,— додала Корніїха,— а на Центральній недавно так розбушувався, що дружинники й такого хотіли остригти (Гончар, Тронка, 1963, 11).
Словник української мови (СУМ-11)