іржавий
ІРЖА́ВИЙ, рідше РЖА́ВИЙ, а, е.
1. Прикм. до іржа́ 1.
З металу зняли іржаву шкаралупу (Наука.., 9, 1965, 49);
// Покритий іржею (у 1 знач.).
У стіні, насупроти дверей, аж коло самої стелі чорніло, мов рот якого звіра, вікно, виставивши замість зубів іржаві штаби заліза (Мирний, І, 1954, 320);
О, горе тим рукам, що звикли у неволі Носить кайдани ржаві та важкі (Л. Укр., І, 1951, 121);
Ольга відчинила кватирку, яка жалібно заскрипіла на старих іржавих петлях (Ткач, Жди.., 1959, 73);
*Образно. Чи ти знавав, як точить доля ржава Ще змолоду робітничу сім’ю? (Стар., Поет. тв., 1958, 69);
// Власт. залізу, вкритому іржею.
Іржавий запах;
// Покритий бурими плямами старого риб’ячого жиру (про солону рибу).
— Вона дала мені гарбуза через ту іржаву суху чехоню? (Н.-Лев., III, 1956, 50);
Від згаги після іржавих оселедців, якими вони повечеряли, Байда й сам мучився (Панч, І, 1956, 471).
2. перен. Скрипучий, різкий (про звук, голос і т. ін.).
Голос Олекси стався якийсь залізно-холодний і ржавий (Фр., VIII, 1952, 152);
Янош і бородач засміялися хриплим іржавим сміхом (Рибак, Що сталося.., 1947, 160).
3. Який містить іржу (у 2 знач.); покритий іржею.
Зелена багва вигиналася під ногами, як спина хижого звіра, з-під неї чавкотіла іржава вода (Тют., Вир, 1964, 317);
Люди у Водяному згадали, що Лукія потрапила в їхнє село просто з трясовини, з іржавого болота (Донч., III, 1956, 134);
Висохлу зі старості криницю покрила поволока ржава (У. Кравч., Вибр., 1958, 179);
// Покритий осадом води з іржею.
Вони зупинилися, вийшли з тарантаса розім’яти ноги і майже поруч із пам’ятником помітили струмок, що витікав із розколини іржавої скелі (Тулуб, В степу.., 1964, 92).
4. Який має колір іржі.
Дванадцять днів, дванадцять синіх чаш Над сірими і ржавими ярами — Ми їх пили маленькими ковтками (Зеров, Вибр., 1966, 70);
Тепер ліс далеченько відійшов од колишньої загороди з старими-престарими яблунями. Всихаючи, вони розчахувалися на вітрах, трухлявіли.. і зотлівали іржавим огнем (Стельмах, II, 1962, 338).
Словник української мови (СУМ-11)