істотний

ІСТО́ТНИЙ, а, е.

1. Який становить суть або стосується суті чого-небудь; дуже важливий, значний, вагомий.

Проблема подолання істотних відмінностей між містом і селом постала перед нами як одне з невідкладних завдань (Комуніст України, 12, 1959, 32);

Істотною ознакою предмета називається та ознака, яка відбиває корінну, найбільш важливу властивість предмета (Логіка, 1953, 19);

Наші критики і літературознавці у великому боргу перед літературою, істотні елементи якої — стиль, форма, мова — залишаються поза їх увагою (Максим Рильський, III, 1956, 72).

2. заст. Дійсний, реальний, справжній.

На обличчя істотний Степан, але не він (Словник Грінченка).

Значення в інших словниках

1. істотний — Суттєвий, посутній, сутній; дуже важливий <�значний, вагомий>.  Словник синонімів Караванського
2. істотний — [істотнией] м. (на) -тному/-т(‘)н'ім, мн. -т(‘)н'і  Орфоепічний словник української мови
3. істотний — істо́тний прикметник  Орфографічний словник української мови
4. істотний — -а, -е. 1》 Який становить сутність або стосується сутності чого-небудь; дуже важливий, значний, вагомий. 2》 заст. Дійсний, реальний, справжній.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. істотний — СПРА́ВЖНІЙ (такий, який є насправді, в дійсності), РЕА́ЛЬНИЙ, І́СТИННИЙ, ДІ́ЙСНИЙ, ФАКТИ́ЧНИЙ, ПРАВДИ́ВИЙ, ЖИВИ́Й, ДОСТЕМЕ́ННИЙ розм., СПРАВДЕ́ШНІЙ розм., СПРА́ВДІШНІЙ розм., НЕСТЕМЕ́ННИЙ розм., СУ́ЩИЙ розм., ВЛАСТИ́ВИЙ заст., ІСТО́ТНИЙ заст.  Словник синонімів української мови
6. істотний — Істо́тний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. істотний — Істотний, -а, -е Дѣйствительный, настоящій, точь-въ-точь. На обличча істотний Степан, але не він. Н. Вол. у.  Словник української мови Грінченка