благочестя

ПРАВОСЛА́В'Я (православна віра), СХИ́ЗМА церк., БЛАГОЧЕ́СТЯ церк., заст. Староста хоч був, як і його співгромадяни, противником православ'я, але все-таки належав до тих заможніших та практичніших господарів, котрі вважали ліпшим бодай про око придержуватися православ'я (І. Франко); — Нас обох ненавидять (хлопи) через те, що ми одступились од схизми (І. Нечуй-Левицький); От у Тройці благочестя, а у нас унія (Словник Б. Грінченка).

Значення в інших словниках

1. благочестя — благоче́стя іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. благочестя — -я, с., книжн., заст. 1》 Додержання приписів релігії; побожність, набожність. 2》 Православна віра, православ'я.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. благочестя — БЛАГОЧЕ́СТЯ, я, с., рел.-церк. Істинне шанування Бога, прийняття Божих істин і виконання заповідей; побожність, набожність. Цурайся нечистих та бабських байок, а вправляйся в благочесті (Біблія. Пер. І.  Словник української мови у 20 томах
4. благочестя — Благоче́стя, -стя, -стю, -стям  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. благочестя — БЛАГОЧЕ́СТЯ, я, с., книжн., заст. 1. Додержання приписів релігії; побожність, набожність. — Ще тільки й зосталось благочестя, що поміж купецтвом, — почав отець Ісакій (Н.-Лев., III, 1956, 376); Зовні єпископ — втілення благочестя.  Словник української мови в 11 томах
6. благочестя — Благочестя, -тя с. Православіе. ЗОЮР. І. 69. КС. 1884. І. 166. От у Тройці благочестие, а в нас унія. ЗОЮР. І. 262.  Словник української мови Грінченка