благочестя
БЛАГОЧЕ́СТЯ, я, с., книжн., заст.
1. Додержання приписів релігії; побожність, набожність.
— Ще тільки й зосталось благочестя, що поміж купецтвом, — почав отець Ісакій (Н.-Лев., III, 1956, 376);
Зовні єпископ — втілення благочестя. Він ні кроку не зробить, щоб не процитувати щось з євангельського тексту (Укр. літ., 9, 1957, 269).
2. Православна віра, православ’я.
От у Тройці благочестя, а у нас унія (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-11)