благочинний
БЛАГОЧИ́ННИЙ, ного, ч., заст. Служитель культу, що керує церквами кількох парафій.
— Молітесь, братія, молітесь! — Так благочинний начина (Шевч., І, 1951, 107);
Вона, наприклад, ніяк не могла уявити собі, що той.. семінарист.. дослуживсь до благочинного (Коцюб., І, 1955, 318);
Зіна Московець пішла до благочинного просити посаду вчительки (Шиян, Переможці, 1950, 91).
Словник української мови (СУМ-11)