благочестя
БЛАГОЧЕ́СТЯ, я, с., рел.-церк.
Істинне шанування Бога, прийняття Божих істин і виконання заповідей; побожність, набожність.
Цурайся нечистих та бабських байок, а вправляйся в благочесті (Біблія. Пер. І. Огієнка);
– Ще тільки й зосталось благочестя, що поміж купецтвом, – почав отець Ісакій (І. Нечуй-Левицький);
Втілений взірець благочестя і працелюбності, ігумен Іов Залізо високо підніс моральний, патріотичний та релігійний авторитет Почаївського монастиря (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)