благочестивість
БЛАГОЧЕСТИ́ВІСТЬ, вості, ж., рел.-церк.
Властивість за знач. благочести́вий.
Невважаючи на свою благочестивість і потяг до самотнього життя, баба Марта таки не витерпіла: пішла до сина та невістки, почала запобігати в їх [них] ласки й таки переманила їх до себе (І. Нечуй-Левицький);
Кожен князь, мудрий чи дурний, щедрий чи скупий, прагнув виказати свою благочестивість і збагачував собор дорогоцінним посудом, коштовними ризами і рідкісними книгами (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)