ваготіти

ЗАВАГІ́ТНІТИ без додатка, а також ким (стати вагітною), ЗАЧА́ТИ кого, що, заст., поет., ПОНЕСТИ́ без додатка, а також кого, що, розм., ЗАВАГОНІ́ТИ заст., ЗАВАГОТІ́ТИ заст.; НАБІ́ГАТИ без додатка, а також кого, що, розм. зневажл. (перев. про неодружену жінку). — Недок.: вагі́тніти, вагоні́ти, ваготі́ти. Помітили люди — та як у дзвони задзвонили: — Чули, чули? — питає молодиця другу, стрівши на вулиці. — Завагітніла (Мотря)... (Панас Мирний); Безталанна та хвилина, коли я зачала тебе; проклята та радість, якою я раділа, чуючи, що щось ворушиться під серцем... (Панас Мирний); — ...Перші дні одруження жила, як у сні. Нічого не знала, не помічала, засліплена щастям. Потім дитя понесла (І. Цюпа); (Калина (Данилові):) Запродали мою матір волосному писареві, котрий покинув її, як завагоніла, а потім вигнали її з рідної хати... (М. Кропивницький); Солоха чим далі все товщала, це примітила й господиня й думала про себе: — ..Дивно мені тілько, — де така поганка набігала (Панас Мирний).

Значення в інших словниках

1. ваготіти — ваготі́ти дієслово недоконаного виду діал.  Орфографічний словник української мови
2. ваготіти — -ію, -ієш, діал. вагочу, ваготиш, недок., заст. 1》 Обтяжувати вагою. 2》 перен. Бути тягарем. 3》 ким, діал. Бути вагітною.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. ваготіти — ВАГОТІ́ТИ, і́ю, і́єш і діал. очу́, оти́ш, недок., заст. 1. Обтяжувати своєю вагою. Він [олівець] тепер ваготів, мов камінь, у моїй торбі (І. Франко). 2. перен. Бути тягарем. Їх [людей] дотик холодний, мов крига, проймає його до костей, ваготить на нім (І.  Словник української мови у 20 томах
4. ваготіти — ВАГОТІ́ТИ, ваготі́ю, ваготі́єш і діал. вагочу́, ваготи́ш, недок., заст. 1. Обтяжувати вагою. Він [олівець] тепер ваготів, мов камінь, у моїй торбі (Фр., І, 1955, 245). 2. перен. Бути тягарем.  Словник української мови в 11 томах
5. ваготіти — Ваготіти, -тію, -єш гл. Тяготѣть. Желех.  Словник української мови Грінченка