ваготіти
ВАГОТІ́ТИ, ваготі́ю, ваготі́єш і діал. вагочу́, ваготи́ш, недок., заст.
1. Обтяжувати вагою.
Він [олівець] тепер ваготів, мов камінь, у моїй торбі (Фр., І, 1955, 245).
2. перен. Бути тягарем.
Їх [людей] дотик холодний, мов крига, проймає його до костей, ваготить на нім (Фр., І, 1955, 174).
3. ким, діал. Бути вагітною.
Та й в "обителі" я змалечку. Матінка моя обрікалась — дітей довго бог не давав… Ось, як мною ваготіли, дак і оддали мене богу (Григ., Вибр., 1959, 372).
Словник української мови (СУМ-11)