вагота
ВАГОТА́, и́, ж., заст.
1. Вага, тягар.
— Тільки, голубонько моя, нащо тобі таку ваготу на своїх плечах носити? Хіба нікого послати? (Барв., Опов.., 1902, 420);
*Образно. І він появився звідти, ..Де кріпацька хатина, з нужди й терзань. Ваготою болю вгрузала у землю (Мал., Віщий голос, 1961, 8).
2. перен. Важкі переживання, хвилювання.
О. Нестор задихався, уривав слова, упадав під ваготою страшної новини (Фр., VII, 1951, 116);
Сиджу.., така вагота душить (Ю. Янов., І, 1958, 283).
3. діал. Вагітність.
Сестра у ваготі ходить (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-11)