вагота
ВАГОТА́, и́, ж., заст.
1. Вага, тягар.
– Тільки, голубонько моя, нащо тобі таку ваготу на своїх плечах носити? Хіба нікого послати? (Ганна Барвінок);
Відро тягнуло руки, а Мар'яна, звикнувши до ваготи його при колодязях і криницях, муравлиним терпцем перемагала кволість і втому (В. Барка);
* Образно. І він появився звідти, .. Де кріпацька хатина, з нужди й терзань, Ваготою болю вгрузала у землю (А. Малишко).
2. перен. Важкі переживання, хвилювання.
О. Нестор задихався, уривав слова, упадав під ваготою страшної новини (І. Франко);
Сиджу.., така вагота душить (Ю. Яновський);
* У порівн. Спершу робота тяглася, як болісна вагота для душі: з палючою супротивністю їй (В. Барка).
3. діал. Вагітність.
Сестра у ваготі ходить (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-20)