верзіння

МА́РЕННЯ (МАРІ́ННЯ) (гарячковий стан хворої чи сонної людини, що звичайно супроводжується незв'язною, невиразною, беззмістовною мовою), МАЯЧНЯ́, МАЯ́ЧЕННЯ (МАЯЧІ́ННЯ), ВЕРЗІ́ННЯ розм. Микола раз у раз прокидається, жахається, відганяє страшне марення і, заспокоєний фельдшером чи санітаркою, знов поринає у страхітливий сон (І. Гончаренко); Раптом я зриваю з себе маріння й дрімоти, як намітку: "А чув я сьогодні вночі таки не грамофона!" Аж схопився (С. Васильченко); Ворожки шептали над Маріорою, підкурювали її, поїли зіллям — нічого не помагалось. Та ж сама гарячка, та ж маячня (М. Коцюбинський); Солдат уперто мовчав. Поля доторкнулась до його чола .- воно горіло вогнем. Почалось маячення (В. Гжицький); — Дихати важко... — шепотіла Ліда, немов у маячінні (Д. Ткач); Не довго вчилась я радистській справі, звалилась. Жар. Жага. Верзіння. Тиф (М. Бажан).

Значення в інших словниках

1. верзіння — верзі́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. верзіння — -я, с. 1》 фам. Дія за знач. верзти. 2》 розм. Видіння, марення.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. верзіння — ВЕРЗІ́ННЯ, я, с. 1. фам. Дія за знач. верзти́. – Коханий, – говорить Галя, – а що як справді нападуть на нас розбійники? – Не бійсь, моє серце, то все верзіння, – говорить козак.  Словник української мови у 20 томах
4. верзіння — див. балаканина; марення; нісенітниця  Словник синонімів Вусика
5. верзіння — Верзі́ння, -ння, -нню, -нням  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. верзіння — ВЕРЗІ́ННЯ, я, с. 1. фам. Дія за знач. верзти́. — Не бійсь, моє серце, то все верзіння, — говорить козак (Вовчок, І, 1955, 324). 2. розм. Видіння, марення.  Словник української мови в 11 томах
7. верзіння — Верзіння, -ня с. Болтовня, пустые разговоры. А що як справді нападуть на нас розбійники?... — Не бійсь, моє серце: то усе верзіння. МВ. ІІІ. 130.  Словник української мови Грінченка