волочити
БОРОНУВА́ТИ (розпушувати зорану землю бороною, граблями), СКОРО́ДИТИ, ВОЛОЧИ́ТИ, БОРОНИ́ТИ рідко. Орати, боронувати й сіяти учив мене батько (Т. Масенко); Перебивався (Гордіїв рід) тим, що абияк орав, скородив, засівав, поливав потом раніш политі кров'ю прадідів запорізькі волелюбні степи (Л. Дмитерко); Старий Максим волочив яру пшеницю (В. Стефаник).
ТЯГТИ́ (ТЯГНУ́ТИ) (переміщати по поверхні до себе або за собою), ВОЛОЧИ́ТИ, ВОЛОКТИ́ (ВОЛІКТИ́ розм.), ТОЛОЧИ́ТИ, ТАРГА́НИТИ діал.; ЦУ́ПИТИ розм., ЦУРПЕ́ЛИТИ розм., ТИ́РИТИ розм., ПЕ́РТИ фам., ТЕРЕБИ́ТИ діал. (перев. понад силу). — Док.: потягти́ (потягну́ти), поволочи́ти, поволокти́, поцу́пити, попе́рти, потереби́ти. Хлопчик по землі тягне кулемета (В. Сосюра); Юра що є сили волочив товаришів по гальці, весь час надсильно гукаючи: — Ваню! Земля вже, земля! (І. Ле); Листоношу водили (кайзерівці) селом, як злидарське горе, його толочили по дорозі й нівечили чобітьми (Ю. Яновський); В хату вбігає задиханий і переляканий Петро. Поперед себе він тарганить за поперек Степанка (С. Васильченко); Одно — творити язиком, а друге — перти плуга (приказка).
Словник синонімів української мови