вправити

ВСТАВЛЯ́ТИ (УСТАВЛЯ́ТИ) (закріплювати в чому-небудь), ВПРАВЛЯ́ТИ (УПРАВЛЯ́ТИ), ВРУ́БУВАТИ (УРУ́БУВАТИ). — Док.: вста́вити (уста́вити), впра́вити (упра́вити), вруба́ти (уруба́ти). Антон разом з військовим комендантом уставляв нове вікно (С. Чорнобривець); Вставити зуби; Ювелірні ограновані кристали алмазу — брильянти — вправляють у металеві оправи здавна відомим способом зачеканення (з журналу); І мури так врубали в гору, що вони були ніби подовженням її (А. Хижняк).

ОБРОБЛЯ́ТИ (готувати землю для посіву, садіння чого-небудь, виконувати цикл сільськогосподарських робіт на полі, городі і т. ін.), ПО́РАТИ, ОБРО́БЛЮВАТИ рідше, УПРАВЛЯ́ТИ (ВПРАВЛЯ́ТИ) розм. — Док.: оброби́ти, попо́рати, упорати, упра́вити (впра́вити). Жила собі (Горпина) сама, обробляла сяк-так землю (Грицько Григоренко); Жила Ольга, як і всі солдатки. Влітку порала город, мала невеличке господарство (П. Кочура); Він почав наймати робітників і оброблювати поля (І. Франко); Свою нивку швидко вправили.. Захар з Грицьком (К. Гордієнко).

Значення в інших словниках

1. вправити — (когось) (напр. у гумор.): викликати у когось (веселість) [IV]  Словник з творів Івана Франка
2. вправити — впра́вити 1 дієслово доконаного виду вставити щось, закріплюючи; повернути на місце вивихнуті суглоби впра́вити 2 дієслово доконаного виду виконати, завершити якусь справу; надати комусь належного вигляду; довести до ладу що-небудь розм.  Орфографічний словник української мови
3. вправити — I див. вправляти I. II див. управити I.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. вправити — ВПРА́ВИТИ¹ див. вправля́ти¹. ВПРА́ВИТИ² див. управля́ти¹.  Словник української мови у 20 томах
5. вправити — вправля́ти / впра́вити мо́зок (мі́зки) кому, фам. Переконувати кого-небудь у неправильності його дій, поведінки, дорікаючи, виговорюючи за щось. — Слухай,— налетів на голову агроном, скільки тебе чекати можна?...  Фразеологічний словник української мови
6. вправити — ВПРА́ВИТИ¹ див. вправля́ти¹. ВПРА́ВИТИ² див. упра́вити¹.  Словник української мови в 11 томах