вчення

НАВЧА́ННЯ (процес передавання й засвоєння знань, уміння, досвіду), УЧЕ́ННЯ (ВЧЕ́ННЯ) розм., ВЧИТТЯ́ заст., НАУ́КА заст.; ОСВІ́ТА (піднесення рівня знань). Приїхавши в це містечко на навчання, я спершу жив у тітки (Є. Гуцало); Підбільшала Оленка. Оддав Михайло в школу її. Страх охоча до вчення була! (А. Тесленко); Давно був час починати вчиття (Б. Грінченко); Після трилітньої науки він так читає, що й дяка заткне за пояс (Панас Мирний); Коли знов знялась розмова про освіту жінок, Бекір весь стрепенувся і навіть устав (М. Коцюбинський).

ТЕО́РІЯ (сукупність положень в якій-небудь галузі знань, система поглядів на щось і т. ін.), ВЧЕ́ННЯ (УЧЕ́ННЯ), ДОКТРИ́НА книжн., ПОБУДО́ВА книжн., ПОБУДУВА́ННЯ книжн.; ТЕО́РІЙКА зневажл. (недостатньо обґрунтована або шкідлива); КОНЦЕ́ПЦІЯ (система поглядів на те чи інше явище). — За теорією ймовірності я могла бути вашою молодшою дочкою, — вколола фея (А. Крижанівський); Найбільш прийнятною доктриною для романтиків була слов'янофільська ідея, на ґрунті якої могли порозумітися між собою представники всіх слов'янських літератур (Л. Боровиковський); Сила Олина полягала не в досконалості її логічних побудов, але в послідовності аргументації (Ю. Шовкопляс).

Значення в інших словниках

1. вчення — (сукупність тверджень в якійсь галузі знань) теорія, книжн. доктрина, (про систему поглядів) концепція.  Словник синонімів Полюги
2. вчення — вче́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
3. вчення — (у школі) наука. навчання, д. вчиття; (Коперніка) теорія; (релігійне) віровчення, догмати; (батькове) ЖМ. порада, настанова.  Словник синонімів Караванського
4. вчення — [ўчен':а] = учення -н':а, р. мн. -ен'  Орфоепічний словник української мови
5. вчення — ВЧЕ́ННЯ див. уче́ння.  Словник української мови у 20 томах