віра
I. ВІ́РА (наявність твердої певності щодо чого-небудь), УПЕ́ВНЕНІСТЬ, ПЕРЕКОНА́ННЯ. У кого віра в правду є, Той всюди переможе (С. Воскрекасенко); — В медичній школі мене вчили за всяких умов поводитися з хворими так, щоб ні на секунду не зникала в них упевненість у своєму одужанні (Ю. Шовкопляс); В народі вже міцно вкоренилось переконання: коли фронтовик, значить людина хороша, проста, не горда (Д. Ткач).
ВІ́РА (визнання існування Бога; те або інше релігійне вчення); ВІРОСПОВІДА́ННЯ, РЕЛІ́ГІЯ, ВІ́РУВАННЯ, ВІРОВИЗНА́ННЯ рідше; ВІРОВЧЕ́ННЯ (основні положення якоїсь релігії). Котилися і наші козачі Дурні голови, за правду, За віру Христову (Т. Шевченко); Право обирати і бути обраним незалежно від віросповідання; Я почала порівнювати (наскільки тямила) наші обряди з чужими, наші вірування з поганськими (Леся Українка); Релігійне віровчення.
ДОВІ́РА (ставлення до когось, що ґрунтується на впевненості в його правоті, чесності, щирості тощо), ДОВІ́Р'Я, ВІ́РА рідше. Розмовляє (Федір) з нею одверто — виходить, вона викликає в нього довіру (А. Головко); Йому виявлено всенародне довір'я і обрано на найвищу в селі посаду (П. Загребельний); Вона повірила його м'якому слову, повірила обіцянкам, що одружиться на ній, і заплатила за свою віру дівоцтвом (М. Стельмах).
ДОВІРЯ́ТИ кому (ставитися до когось із довір'ям), ДОВІРЯ́ТИСЯ, ВІ́РИТИ, ЙНЯ́ТИ ВІ́РУ (ВІ́РИ), ПОКЛАДА́ТИСЯ на кого, ЗВІРЯ́ТИСЯ на кого, НАДІ́ЯТИСЯ на кого; ВВІРЯ́ТИ (УВІРЯ́ТИ) кому, на кого, ВВІРЯ́ТИСЯ (УВІРЯ́ТИСЯ), СПУСКА́ТИСЯ на кого, розм. (віддавати себе на чиюсь волю). — Док.: дові́ритися, пойня́ти (пойми́ти заст.) ві́ру (ві́ри), покла́стися, положи́тися рідше зві́ритися, понаді́ятися, вві́рити (уві́рити), вві́ритися (уві́ритися), спусти́тися. У сім'ї Козачуків Юрко вважався майже рідним. Він міг заходити, коли завгодно, йому в усьому довіряли, на нього покладалися (М. Ю. Тарновський); — Довіряйтесь лікарям, фельдшерам, не приховуйте від них хворих! (О. Гончар); — Викиньте все з голови і звіртесь на мене. Ви мені вірите чи ні, чорт забери! (О. Довженко); — Я ніколи нічим не криюся. Кожному правду кажу... І ви мене давно, здається, за такого знаєте. Чого ж ви тепер віри не ймете! (Панас Мирний); — Чи ти на Мирона свого надієшся? А він, думаєш, там, на заробітках, не заглядається на когось? (М. Стельмах); — О, на мене можете ввіряти, — одказала Надя, — в мене язик мов на припоні (А. Кримський); Добре було старому Макусі, що увірився дочці, та ще й розумній (Г. Квітка-Основ'яненко); (Хуса:) Старенька вже не здужає ходити, а на рабинь спуститися не можна у догляді за матір'ю (Леся Українка).
ВГО́РУ (УГО́РУ) (за напрямком від землі у висоту), ДОГОРИ́, НАВЕ́РХ, ВВЕРХ (УВЕ́РХ) рідко, ВВИСЬ (УВИ́СЬ) поет. рідко, ВІ́РА спец. (команда для підіймання вантажу). Дим ішов просто вгору до самих хмар (І. Нечуй-Левицький); Налетять горобці та й.. угору шугнуть (Марко Вовчок); Вітер вив.. і, змітаючи цілі кучугури снігу, підіймав їх догори (М. Коцюбинський); Він кидав їй наверх порожні мішки або щось наказував різким скрипучим голосом (М. Коцюбинський); Підкидав (легінь) топірчик високо вверх і ловив (Г. Хоткевич); На селі весілля, Пісня ввись зліта (І. Бойко); "Майна!", "Віра!" — ці короткі команди монтажників слухняно виконують сталеві руки кранів (з газети).
Словник синонімів української мови