1. Словник синонімів української мови

віра

I. ВІ́РА (наявність твердої певності щодо чого-небудь), УПЕ́ВНЕНІСТЬ, ПЕРЕКОНА́ННЯ. У кого віра в правду є, Той всюди переможе (С. Воскрекасенко); — В медичній школі мене вчили за всяких умов поводитися з хворими так, щоб ні на секунду не зникала в них упевненість у своєму одужанні (Ю. Шовкопляс); В народі вже міцно вкоренилось переконання: коли фронтовик, значить людина хороша, проста, не горда (Д. Ткач).

ВІ́РА (визнання існування Бога; те або інше релігійне вчення); ВІРОСПОВІДА́ННЯ, РЕЛІ́ГІЯ, ВІ́РУВАННЯ, ВІРОВИЗНА́ННЯ рідше; ВІРОВЧЕ́ННЯ (основні положення якоїсь релігії). Котилися і наші козачі Дурні голови, за правду, За віру Христову (Т. Шевченко); Право обирати і бути обраним незалежно від віросповідання; Я почала порівнювати (наскільки тямила) наші обряди з чужими, наші вірування з поганськими (Леся Українка); Релігійне віровчення.

ДОВІ́РА (ставлення до когось, що ґрунтується на впевненості в його правоті, чесності, щирості тощо), ДОВІ́Р'Я, ВІ́РА рідше. Розмовляє (Федір) з нею одверто — виходить, вона викликає в нього довіру (А. Головко); Йому виявлено всенародне довір'я і обрано на найвищу в селі посаду (П. Загребельний); Вона повірила його м'якому слову, повірила обіцянкам, що одружиться на ній, і заплатила за свою віру дівоцтвом (М. Стельмах).

ДОВІРЯ́ТИ кому (ставитися до когось із довір'ям), ДОВІРЯ́ТИСЯ, ВІ́РИТИ, ЙНЯ́ТИ ВІ́РУ (ВІ́РИ), ПОКЛАДА́ТИСЯ на кого, ЗВІРЯ́ТИСЯ на кого, НАДІ́ЯТИСЯ на кого; ВВІРЯ́ТИ (УВІРЯ́ТИ) кому, на кого, ВВІРЯ́ТИСЯ (УВІРЯ́ТИСЯ), СПУСКА́ТИСЯ на кого, розм. (віддавати себе на чиюсь волю). — Док.: дові́ритися, пойня́ти (пойми́ти заст.) ві́ру (ві́ри), покла́стися, положи́тися рідше зві́ритися, понаді́ятися, вві́рити (уві́рити), вві́ритися (уві́ритися), спусти́тися. У сім'ї Козачуків Юрко вважався майже рідним. Він міг заходити, коли завгодно, йому в усьому довіряли, на нього покладалися (М. Ю. Тарновський); — Довіряйтесь лікарям, фельдшерам, не приховуйте від них хворих! (О. Гончар); — Викиньте все з голови і звіртесь на мене. Ви мені вірите чи ні, чорт забери! (О. Довженко); — Я ніколи нічим не криюся. Кожному правду кажу... І ви мене давно, здається, за такого знаєте. Чого ж ви тепер віри не ймете! (Панас Мирний); — Чи ти на Мирона свого надієшся? А він, думаєш, там, на заробітках, не заглядається на когось? (М. Стельмах); — О, на мене можете ввіряти, — одказала Надя, — в мене язик мов на припоні (А. Кримський); Добре було старому Макусі, що увірився дочці, та ще й розумній (Г. Квітка-Основ'яненко); (Хуса:) Старенька вже не здужає ходити, а на рабинь спуститися не можна у догляді за матір'ю (Леся Українка).

ВГО́РУ (УГО́РУ) (за напрямком від землі у висоту), ДОГОРИ́, НАВЕ́РХ, ВВЕРХ (УВЕ́РХ) рідко, ВВИСЬ (УВИ́СЬ) поет. рідко, ВІ́РА спец. (команда для підіймання вантажу). Дим ішов просто вгору до самих хмар (І. Нечуй-Левицький); Налетять горобці та й.. угору шугнуть (Марко Вовчок); Вітер вив.. і, змітаючи цілі кучугури снігу, підіймав їх догори (М. Коцюбинський); Він кидав їй наверх порожні мішки або щось наказував різким скрипучим голосом (М. Коцюбинський); Підкидав (легінь) топірчик високо вверх і ловив (Г. Хоткевич); На селі весілля, Пісня ввись зліта (І. Бойко); "Майна!", "Віра!" — ці короткі команди монтажників слухняно виконують сталеві руки кранів (з газети).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. віра — (визнання існування Бога) релігія, вірування, віросповідання. Словник синонімів Полюги
  2. віра — Повне та беззастережне прийняття людиною яких-небудь постулатів, які входять в структуру особистості, визначають її вчинки та ставлення до дійсності. Віра, будучи автономним психічним феноменом, не залежить від логічних та емпіричних підстав. Словник із соціальної роботи
  3. віра — ВІРА – ВІРУВАННЯ – ВИРА Віра1, ім. Упевненість у здійсненні чогось; довіра; визнання існування Бога, чогось надприродного. Огидне безволля взяло молоду жінку, втрачала певність, віру в свої сили, здібності (К. Літературне слововживання
  4. віра — Упевненість, (до кого) довіра, довір'я; (Христова) релігія, віровизнання; (у мітичні істоти) вірування; пор. КОНФЕСІЯ. Словник синонімів Караванського
  5. Віра — слов.; запозичене із ст.-сл., де з'явилось як калька з гр. імені Pistis; від pistis — віра. Віронька, Вірочка, Віруня, Вірунька, Віруся, Віруська, Вірка, Вірця. Звали "Віра Григорівна" учніСвітлу дівчину. Власні імена людей. Словник-довідник
  6. віра — I -и, ж. 1》 Упевненість у чомусь, у здійсненні чого-небудь. || у кого. Впевненість у позитивних якостях кого-небудь, у правильності, розумності чиєїсь поведінки. 2》 Те саме, що довір'я. Віри не йметься кому — не віриться комусь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. віра — ВІ́РА¹, и, ж. 1. Упевненість у чомусь, у здійсненні чого-небудь. Йшла [Соломія] уперто і завзято, з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди (М. Словник української мови у 20 томах
  8. Віра — Ві́ра іменник жіночого роду, істота ім'я Орфографічний словник української мови
  9. віра — ві́ра (в'я́ра) вул. 1. віра ◊ жи́ти на ві́ру = жи́ти 2. товариство (ст)|| = братія ◊ на́ша ві́ра “своє” товариство (ст): На Личаків, як сі видреш, та йой, Всюди чути до хулєри той свист, Гімн личаківський вже музичка гра... Лексикон львівський: поважно і на жарт
  10. віра — Віра без діл мертва. Віру, в науку христіянської церкви, треба доказати добрими ділами. Стільки віри, що на воді піни. Дуже слаба віра. Що бачимо, те знаємо, а чого не годні бачити, в те віримо. Фізичний світ бачимо, а в абстрактний віримо. Приповідки або українсько-народня філософія
  11. віра — И, ж. Занадто довірлива, наївна дівчина. Словник сучасного українського сленгу
  12. віра — Визнання найважливіших догматів, етичних приписів і релігійної поведінки, обов'язкових у даній релігійній традиції. Універсальний словник-енциклопедія
  13. віра — без ві́ри і че́сті. Непорядний, нечесний. І де змальовано для нас Його героїв досить, Без віри й честі у ділах, З холодним серцем у грудях (М. Рильський). бі́сової ві́ри. Уживається для вираження незадоволення ким-, чим-небудь. — Боягузи бісової віри!... Фразеологічний словник української мови
  14. віра — ВІРА — термін для позначення особливого екзистенційного, духовного акту людської життєдіяльності, який не визначається лише практичними, емпіричними чи теоретичними засадами його своєрідності, змісту, основ і критеріїв... Філософський енциклопедичний словник
  15. Віра — Ві́ра, -ри, -рі, -ро! Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  16. віра — ВІ́РА¹, и, ж. 1. Упевненість у чомусь, у здійсненні чого-небудь. Йшла [Соломія] уперто і завзято, з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
  17. віра — Віра, -ри ж. 1) Вѣра; довѣріе. А в козака стільки віри, як на синім морі піни. н. п. діймати, няти, поняти віри. Вѣрить, повѣрить. З брехні не мруть, та вже віри більше не ймуть. Ном. № 6805. Словник української мови Грінченка