віра

ві́ра (в'я́ра) вул. 1. віра

жи́ти на ві́ру = жи́ти

2. товариство (ст)|| = братія

на́ша ві́ра “своє” товариство (ст): На Личаків, як сі видреш, та йой, Всюди чути до хулєри той свист, Гімн личаківський вже музичка гра, Співа з нами наша віра вся (із пісні)||своя ґранда, своя пака, своя пачка, наша пачка

3. члени банди, батярського товариства (ст)

Джерело: Лексикон львівський: поважно і на жарт на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. віра — (визнання існування Бога) релігія, вірування, віросповідання. Словник синонімів Полюги
  2. віра — Повне та беззастережне прийняття людиною яких-небудь постулатів, які входять в структуру особистості, визначають її вчинки та ставлення до дійсності. Віра, будучи автономним психічним феноменом, не залежить від логічних та емпіричних підстав. Словник із соціальної роботи
  3. віра — ВІРА – ВІРУВАННЯ – ВИРА Віра1, ім. Упевненість у здійсненні чогось; довіра; визнання існування Бога, чогось надприродного. Огидне безволля взяло молоду жінку, втрачала певність, віру в свої сили, здібності (К. Літературне слововживання
  4. віра — Упевненість, (до кого) довіра, довір'я; (Христова) релігія, віровизнання; (у мітичні істоти) вірування; пор. КОНФЕСІЯ. Словник синонімів Караванського
  5. Віра — слов.; запозичене із ст.-сл., де з'явилось як калька з гр. імені Pistis; від pistis — віра. Віронька, Вірочка, Віруня, Вірунька, Віруся, Віруська, Вірка, Вірця. Звали "Віра Григорівна" учніСвітлу дівчину. Власні імена людей. Словник-довідник
  6. віра — I -и, ж. 1》 Упевненість у чомусь, у здійсненні чого-небудь. || у кого. Впевненість у позитивних якостях кого-небудь, у правильності, розумності чиєїсь поведінки. 2》 Те саме, що довір'я. Віри не йметься кому — не віриться комусь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. віра — ВІ́РА¹, и, ж. 1. Упевненість у чомусь, у здійсненні чого-небудь. Йшла [Соломія] уперто і завзято, з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди (М. Словник української мови у 20 томах
  8. Віра — Ві́ра іменник жіночого роду, істота ім'я Орфографічний словник української мови
  9. віра — Віра без діл мертва. Віру, в науку христіянської церкви, треба доказати добрими ділами. Стільки віри, що на воді піни. Дуже слаба віра. Що бачимо, те знаємо, а чого не годні бачити, в те віримо. Фізичний світ бачимо, а в абстрактний віримо. Приповідки або українсько-народня філософія
  10. віра — И, ж. Занадто довірлива, наївна дівчина. Словник сучасного українського сленгу
  11. віра — Визнання найважливіших догматів, етичних приписів і релігійної поведінки, обов'язкових у даній релігійній традиції. Універсальний словник-енциклопедія
  12. віра — без ві́ри і че́сті. Непорядний, нечесний. І де змальовано для нас Його героїв досить, Без віри й честі у ділах, З холодним серцем у грудях (М. Рильський). бі́сової ві́ри. Уживається для вираження незадоволення ким-, чим-небудь. — Боягузи бісової віри!... Фразеологічний словник української мови
  13. віра — ВІРА — термін для позначення особливого екзистенційного, духовного акту людської життєдіяльності, який не визначається лише практичними, емпіричними чи теоретичними засадами його своєрідності, змісту, основ і критеріїв... Філософський енциклопедичний словник
  14. віра — I. ВІ́РА (наявність твердої певності щодо чого-небудь), УПЕ́ВНЕНІСТЬ, ПЕРЕКОНА́ННЯ. У кого віра в правду є, Той всюди переможе (С. Словник синонімів української мови
  15. Віра — Ві́ра, -ри, -рі, -ро! Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  16. віра — ВІ́РА¹, и, ж. 1. Упевненість у чомусь, у здійсненні чого-небудь. Йшла [Соломія] уперто і завзято, з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
  17. віра — Віра, -ри ж. 1) Вѣра; довѣріе. А в козака стільки віри, як на синім морі піни. н. п. діймати, няти, поняти віри. Вѣрить, повѣрить. З брехні не мруть, та вже віри більше не ймуть. Ном. № 6805. Словник української мови Грінченка