віра

ВІ́РА¹, и, ж.

1. Упевненість у чомусь, у здійсненні чого-небудь.

Йшла [Соломія] уперто і завзято, з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди (М. Коцюбинський);

Вірю я в правду свого ідеалу, і коли б я тую віру зламала, віра б зламалась у власне життя (Леся Українка);

У кого віра в правду є, Той всюди переможе (С. Воскрекасенко);

// у кого. Впевненість у позитивних якостях кого-, чого-небудь.

Я завжди був великим оптимістом і дотепер не втратив віри .. у перемогу всього світлого над темрявою і злом (М. Коцюбинський);

// Упевненість в існуванні чого-небудь.

Спокій Сократа в його останню годину пов'язаний з його вірою в безсмертя (з наук.-попул. літ.);

У первісної людини вже існували примітивні релігійні культи, зокрема віра в потойбічний світ (з навч. літ.).

2. Те саме, що дові́р'я.

Без міри нема віри (Номис);

Дуже Вам дякую за ту віру, яку маєте до мене, бажаючи накласти на мене високий обов'язок стежити за Вашими виданнями (М. Коцюбинський);

Бував Тодось в Китаї і в Сибіру, Здається, навіть добував женьшень; – І я, малий, мав цілковиту віру До довгих і кошлатих теревень (М. Рильський).

3. бібл. Дар Бога людині, завдяки якому встановлюється її зв'язок з Богом.

Одному бо Духом [Святим] дається слово мудрості, а другому – слово знання тим же Духом, а іншому – віра тим же Духом (Біблія. Пер. І. Огієнка);

Віра від слухання, а слухання через Слово Христове (Біблія. Пер. І. Огієнка);

// Визнання існування Бога.

Тут довелося зачепити питання і про Бога і про чорта, про віру в першого і про всякі мудрощі другого (Панас Мирний);

// Те або інше релігійне вчення, віровизнання.

– Котилися І наші козачі Дурні голови, за правду, За віру Христову (Т. Шевченко);

Годой сидів як неживий – поганці знущалися з його віри (І. Білик).

(1) Ві́ра в люди́ну (в люде́й) – віра в позитивні якості людської вдачі.

Разом з вірою в людину в душі Франковій живе віра в світлу будучність для нашої землі (М. Коцюбинський);

Думав [Максим] про матір, про прості її заповіти, про віру в людей, віру в добро, в щирість, у любов, у посвяту заради величного й прекрасного (І. Багряний);

Прийма́ти / прийня́ти на ві́ру див. прийма́ти.○ Дава́ти / да́ти ві́ру див. дава́ти.

◇ (2) Без ві́ри і че́сті <�Без че́сті і ві́ри> – непорядний, нечесний.

Кожного русина вважали [поляки] синонімом зрадника, людини без честі і віри (А. Чайковський);

І де змальовано для нас Його героїв досить, Без віри й честі у ділах, З холодним серцем у грудях (М. Рильський);

(3) Бі́сової ві́ри – уживається для вираження незадоволення ким-, чим-небудь.

– Ми йшли в ранішньому тумані. Бриг рипів і кректав, розсохлий і страшний. Бісової віри вітер ледве надимав паруси (Ю. Яновський);

– Боягузи бісової віри! – гарячився Невкипілий. – Жаток полякалися! (А. Головко);

Вво́дити / ввести́ у ві́ру (в хрест) див. вво́дити;

(4) Ві́ри не йме́ться кому – хто-небудь не може повірити комусь; не віриться у щось.

І давно вже кохає [Маруся]. А все ще віри мені не йметься (Марко Вовчок);

Блаженна тиша... Не йметься віри, що позавчора о цій порі тут вирували пристрасті, стояв гармидер, який буває хіба на ярмарку (Василь Шевчук);

(5) Ві́рою і пра́вдою, перев. зі сл. служити, послужити і т. ін.:

а) віддано, щиро, надійно.

– Нехай ясна пані візьме мене до себе за покоївку, я служитиму пані вірою й правдою (М. Старицький);

Треба .. вірою і правдою послужити громаді (Панас Мирний);

А та [сестра] не знає, чи цілувати, чи лаяти свого брата, який вірою і правдою догоджає панам і гне кирпу перед селянським родом (М. Стельмах);

б) довго, тривалий час (про предмети, речі).

Пірнувши, він [Шакал] поплив далі від човна, який послужив йому вірою і правдою і тепер лежав під водою (О. Сизоненко);

– Сумка вірою й правдою служила мені всі ці роки і була добрим, надійним товаришем (А. Дімаров);

Йня́ти (рідше дійма́ти) / заст. пійня́ти (пойня́ти, дійня́ти) ві́ри див. йня́ти;

(6) На ві́ру, перев. зі сл. жити, сидіти і т. ін. – без офіційного оформлення шлюбу.

В селі більше десяти хат, де живуть на віру. І живуть же люди. Не гірш від шлюбних, хазяйнують, статок мають (М. Коцюбинський);

Образливо було думати, що якійсь Варці він вірить більш, аніж їй, своїй нареченій, ба навіть – дружині своїй, тільки й того, що не вінчаній; дружині – на віру (А. Головко);

– Остап із Меланкою не розписувались, правда? – Хіба ж могли в лісі розписатись? Не було в лісі сільради, жили на віру (Є. Гуцало);

Си́мвол ві́ри див. си́мвол.

ВІ́РА², виг.

У мові моряків, будівельників і т. ін. – команда при вантажних роботах, що означає: “піднімай!”, “вгору!”; протилежне майна.

Час від часу чути слова, такі звичні на будовах: – Віра! Майна! (з газ.).

ВІ́РА³, и, ж., іст.

Грошовий штраф у Київській Русі на користь князя за вбивство вільної людини.

Верв мала обов'язок спіймати і видати на суд убивцю або ж заплатити за нього віру (з навч. літ.);

У разі відсутності найближчих родичів призначалася віра: вбивця платив князеві 40 гривень або 40 фунтів срібла (із журн.).

△ (1) Ди́ка ві́ра, іст. – штраф, що сплачувала громада, якщо вбивцю, який скоїв злочин на її землі, не було знайдено.

Дика віра сплачувалася колективно; назва походить від слова “дикий” зі значенням “спільний, який не належить нікому” (з навч. літ.).