віра
без ві́ри і че́сті. Непорядний, нечесний. І де змальовано для нас Його героїв досить, Без віри й честі у ділах, З холодним серцем у грудях (М. Рильський).
бі́сової ві́ри. Уживається для вираження незадоволення ким-, чим-небудь. — Боягузи бісової віри! — гарячився Невкипілий.— Жаток полякалися! (А. Головко); — Ми йшли в ранішньому тумані. Бриг рипів і кректав, розсохлий і страшний. Бісової віри вітер ледве надимав паруси (Ю. Яновський).
ві́рою і пра́вдою, перев. зі сл. служи́ти, послужи́ти і под. 1. Віддано; щиро. — Нехай ясна пані візьме мене до себе за покоївку, я служитиму пані вірою й правдою (М. Старицький); Треба .. оправдати вибори, вірою і правдою послужити громаді (Панас Мирний); А та (сестра) не знає, чи цілувати, чи лаяти свого брата, який вірою і правдою догоджає панам і гне кирпу перед селянським родом (М. Стельмах). 2. Надійно, довго (про предмети, речі). — Сумка вірою й правдою служила мені всі ці роки і була добрим, надійним товаришем (А. Дімаров).
на ві́ру, перев. зі сл. жи́ти, сиді́ти і под. Без офіційного оформлення шлюбу. В селі більше десяти хат, де живуть на віру. І живуть же люди. Не гірш від шлюбних, хазяйнують, статок мають (М. Коцюбинський); Образливо було думати, що якійсь Варці він вірить більш, аніж їй, своїй нареченій, ба навіть — дружині своїй, тільки й того, що не вінчаній; дружині — на віру (А. Головко); Зі своєю ж дружиною Матвій жив на віру, твердо вирішивши, що так йому буде спідручніше: невінчана жінка таки побоїться з кимось скочити через пліт (М. Стельмах).
не дійма́ти / не дійня́ти ві́ри кому, чому і без додатка. Піддавати сумніву чиї-небудь слова, не вірити комусь, чомусь. (Домаха:) Даруй мені, коли я тебе образила… Тільки серце моє болить і не діймає віри ніколи (М. Старицький); Сам собі віри не діймаю: ніколи я не сподівався знайти в цьому селюкові такої гарячої жаги до науки (С. Васильченко).
не йня́ти / не пойня́ти ві́ри кому, чому і без додатка. Піддавати сумніву чиї-небудь слова, не вірити кому-, чому-небудь. — А ти не дуже йми віри людям. Я страшний тільки для ворогів (І. Нечуй-Левицький); Почав я поясняти бабам, по що я приїхав і що то за машина, але де там! Не ймуть віри, все своє плещуть (М. Коцюбинський). ві́роньки не йня́ти. У ворота хтось возом уїжджає. Глянула, та й очам своїм віроньки не йму. Се ж мій братічок ріднесенький! (Марко Вовчок). йня́ти / пойня́ти ві́ри. — Хі! Та я Грицькові йму віри більше, ніж собі! Коли мені вірите, то йому й поготів! — одказав він (Б. Грінченко); Василь пригадав слова Кабанцеві і пойняв йому віри (Панас Мирний).
си́мвол ві́ри. Переконання, світогляд, погляди. Народ не може не хотіти миру, бо мир є основою його політичного символу віри (З газети).
Значення в інших словниках
- віра — (визнання існування Бога) релігія, вірування, віросповідання. Словник синонімів Полюги
- віра — Повне та беззастережне прийняття людиною яких-небудь постулатів, які входять в структуру особистості, визначають її вчинки та ставлення до дійсності. Віра, будучи автономним психічним феноменом, не залежить від логічних та емпіричних підстав. Словник із соціальної роботи
- віра — ВІРА – ВІРУВАННЯ – ВИРА Віра1, ім. Упевненість у здійсненні чогось; довіра; визнання існування Бога, чогось надприродного. Огидне безволля взяло молоду жінку, втрачала певність, віру в свої сили, здібності (К. Літературне слововживання
- віра — Упевненість, (до кого) довіра, довір'я; (Христова) релігія, віровизнання; (у мітичні істоти) вірування; пор. КОНФЕСІЯ. Словник синонімів Караванського
- Віра — слов.; запозичене із ст.-сл., де з'явилось як калька з гр. імені Pistis; від pistis — віра. Віронька, Вірочка, Віруня, Вірунька, Віруся, Віруська, Вірка, Вірця. Звали "Віра Григорівна" учніСвітлу дівчину. Власні імена людей. Словник-довідник
- віра — I -и, ж. 1》 Упевненість у чомусь, у здійсненні чого-небудь. || у кого. Впевненість у позитивних якостях кого-небудь, у правильності, розумності чиєїсь поведінки. 2》 Те саме, що довір'я. Віри не йметься кому — не віриться комусь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- віра — ВІ́РА¹, и, ж. 1. Упевненість у чомусь, у здійсненні чого-небудь. Йшла [Соломія] уперто і завзято, з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди (М. Словник української мови у 20 томах
- Віра — Ві́ра іменник жіночого роду, істота ім'я Орфографічний словник української мови
- віра — ві́ра (в'я́ра) вул. 1. віра ◊ жи́ти на ві́ру = жи́ти 2. товариство (ст)|| = братія ◊ на́ша ві́ра “своє” товариство (ст): На Личаків, як сі видреш, та йой, Всюди чути до хулєри той свист, Гімн личаківський вже музичка гра... Лексикон львівський: поважно і на жарт
- віра — Віра без діл мертва. Віру, в науку христіянської церкви, треба доказати добрими ділами. Стільки віри, що на воді піни. Дуже слаба віра. Що бачимо, те знаємо, а чого не годні бачити, в те віримо. Фізичний світ бачимо, а в абстрактний віримо. Приповідки або українсько-народня філософія
- віра — И, ж. Занадто довірлива, наївна дівчина. Словник сучасного українського сленгу
- віра — Визнання найважливіших догматів, етичних приписів і релігійної поведінки, обов'язкових у даній релігійній традиції. Універсальний словник-енциклопедія
- віра — ВІРА — термін для позначення особливого екзистенційного, духовного акту людської життєдіяльності, який не визначається лише практичними, емпіричними чи теоретичними засадами його своєрідності, змісту, основ і критеріїв... Філософський енциклопедичний словник
- віра — I. ВІ́РА (наявність твердої певності щодо чого-небудь), УПЕ́ВНЕНІСТЬ, ПЕРЕКОНА́ННЯ. У кого віра в правду є, Той всюди переможе (С. Словник синонімів української мови
- Віра — Ві́ра, -ри, -рі, -ро! Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- віра — ВІ́РА¹, и, ж. 1. Упевненість у чомусь, у здійсненні чого-небудь. Йшла [Соломія] уперто і завзято, з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
- віра — Віра, -ри ж. 1) Вѣра; довѣріе. А в козака стільки віри, як на синім морі піни. н. п. діймати, няти, поняти віри. Вѣрить, повѣрить. З брехні не мруть, та вже віри більше не ймуть. Ном. № 6805. Словник української мови Грінченка