гаврик

ОСО́БА (окрема людина серед інших або як одиниця ліку людей), ЛЮДИ́НА, ЧОЛОВІ́К, ОДИНИ́ЦЯ, ПЕРСО́НА уроч., ірон., ІНДИВІ́Д книжн., ДУША́ розм., ГА́ВРИК зневажл. Коли він прочуняв, в кімнаті, крім них трьох, була ще й четверта особа — дівчина (І. Сенченко); Як тільки блиснула вперше блискавка, ми вгледіли в болоті, в осоці дві людини (І. Нечуй-Левицький); На низькому помості з дощок, прикрившись шкурами, лежало кілька чоловік (С. Скляренко); Сервіз на шість персон; Коли один індивід за певний проміжок часу викидає занадто багато слів, відбувається їхня девальвація. Слова втрачають будь-яке значення (П. Загребельний); За комірне й харчування будемо платити йому за добу з душі.. по п'ять карбованців (О. Досвітній); — У самому місті екзамен тримав, у школу механізації. Казали — по десять гавриків на одне місце (Ю. Збанацький).

Значення в інших словниках

1. гаврик — га́врик іменник чоловічого роду, істота зневажл.  Орфографічний словник української мови
2. гаврик — -а, ч., зневажл. 1》 Те саме, що ґава 2). 2》 Сіра, пересічна, непримітна людина.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. гаврик — ГА́ВРИК, а, ч., зневажл. Той, хто нічим не виділяється із загальної маси (перев. про хлопчаків-підлітків, юнаків). Спершу ганяли мене по наземних роботах .. Потім курси по переучуванню таких гавриків, як я (О.  Словник української мови у 20 томах
4. гаврик — ГА́ВРИК, а, ч., зневажл. 1. Те саме, що га́ва 2. — Бельбас, — приказував Сашко, — дурень кудлатий. Чорти тебе випхнули нагору. Гаврик (Ю. Янов., І, 1958, 336). 2. Людина, яка нічим не виділяється з загальної маси.  Словник української мови в 11 томах